Ліні Костенко - 87 років

Ліна Костенко
19 березня народилася видатна українська письменниця Ліна Василівна Костенко. Їй виповнюється 87 років.

Ліна Костенко народилася на Київщині, в невеличкому місті Ржищів у родині вчителів. За першою освітою вона педагог. Другу вищу здобувала у Московському літературному інституті.

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. У 1963 році зняли з друку книжку віршів "Зоряний інтеґрал", а книжку "Княжа гора" зняли з верстки. У 1968 році написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті "Літературна Україна". Після цього ім'я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося.

Її життя складалося так, що їй доводилося не раз показувати свою незламність, незалежність і відданість правді. 19 березня видатній поетесі Ліні Костенко виповниться 87 років.

У 1987 році Костенко видала роман у віршах "Маруся Чурай", за який була удостоєна Шевченківської премії. У 2010-му, після фактично двадцятирічної перерви, письменниця презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку "Записки українського самашедшего".

Ліна Костенко – жива легенда. Її твори вивчають у школах та університетах. Попри таку популярність поетеса не любить надмірної уваги до себе. Вона навіть відмовилася від звання Героя України - "політичної біжутерії не ношу". Каже, що просто робить свою справу, адже поклик письменника – писати.

Письменниця два роки тому приєдналася до гуманітарної акції "Другий фронт АТО". Ліна Костенко передала на фронт кілька збірок своїх поезій із побажаннями та словами підтримки.

Поезії Ліни Костенко

Віяло мадам Полетики

Ідалія Полетика,
прославилася бабонька,
цькувала собі генія, знічев’я, просто так.
Тепер в музеях Пушкіна
зі стін очима кліпає,
за віяло ховається, коли екскурсовод
ні-ні та й скаже: — Ось вона,
та сама світська дамочка,
котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона
отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися,
і є в його загибелі також її вина.
Куди ж тепер їй дітися?
Безсмертя річ безвихідна.
Всі погляди спиняються на ній, на ній, на ній!
А що, мадам Полетико?
Позиція невигідна.
Тепер сиди у рамочці, прилюдно червоній.
Він щедрий, незлопам’ятний,
він виві тебе з ницості.
Без нього, без убитого, ну ким би ти була?
А так усі розплутують по вузлику, по ниточці,
вже років сто розплутують усе, що ти плела.
В Дантеса були крильця — сріблясті еполетики.
Він пурхав, ти звивалася — як жевжик і змія.
Воно, звичайно, бувши
дружиною Полетики,
годилось би залишити достойніше ім’я.
Ідалія, вродливиця, і очі з поволокою,
дитя розпусти графської, рождене без вінця.
Як ви цькували генія!
Безжалісно, толокою.
Чого ж тепер ти віялом прикрила півлиця?
Ідалія, сучасниця,
ну, як тобі сичалося?
Звідкіль взялося віяло, бо наче ж не було.
Чи ти ото прикрилася, щоб совість не пручалася,
щоб люди не побачили роздвоєне жало?
А треба ж було думати,
царі, Дантеси, Дубельти,
Ідалія Полетика, і всі на одну масть!
То небезпечно — генія цькувати.
Він у безсмерті страшно вам воздасть.

***
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
хоч кілька людям необхідних слів.
Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава – це прекрасна жінка,
що на могилу квіти принесе.

***
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно — відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина,—
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно — музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!

***
На конвертики хат
літо клеїть віконця, як марки.
Непогашені марки — біда ще не ставила штамп.
Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки.
Я там теж пролітаю, я теж пролітаю там.
Опускаюсь на землю,
на сизий глобус капусти.
На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін.
Під склепінням печалі така хороша акустика.
Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін.
Ходить мати в городі. І лащиться плюшевий песик.
І ніхто ще не вбитий, не вбитий ніхто на війні.
Дикі гуси летять. Пролітає Івасик-Телесик.
Всі мости ще кленові. Всі коні іще вороні.

Плюс до теми

:

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ідеї для оформлення внутрішнього двору

НБУ зняв обмеження на видачу валюти

Влад Росс: сонячне затемнення позначиться на долях Путіна і Трампа

Син нардепа Шуфрича скоїв наїзд на людину