Нащадок куркуля із Гірник

Одним із його обов’язків було читання «Псалтиря» біля померлих
Я ненавидів свою першу вчительку. Її звали Валентина Іванівна. Вона приїхала у наші Гірники, що на Волині, разом із чоловіком та сином. Мали із собою дві-три валізи, зодягнуті були у потерті плащики. Навіть за мірками нашого небагатого села виглядали на злиднів. Сільрада віддала їм чи не єдину порожню хату в Гірниках. Там приїжджі і замешкали.

Чоловік Валентини Іванівни протирав штани у конторі радгоспу, вдаючи із себе великого начальника. А сама вона отримала роботу вчителя молодших класів.
Дітей вона, мабуть, не любила, тому вчила нас якось формально, відсторонено. А я з часом потрапив у якусь немилість до Валентини Іванівни. Це позначалося на моїх шкільних оцінках. Відтак вчитися мені не хотілося, через що частенько перепадало від батька.
Якось на уроці у третьому класі Валентина Іванівна розповідала нам про ворогів радянського ладу. І коли дійшла черга до куркулів, вона подивилася на мене і сказала:

- Куркулі були і у вашому селі. От маєте приклад. Прадід вашого однокласника Василя Терещука був куркулем. Терещуки за панської Польщі мали дуже багато землі, худоби. І на них працювали наймити…

Увесь клас, двадцять з лишком душ, подивився на мене так, немов уперше побачили. Я сидів червоний, як рак, і не зводив очей із чорнильниці на парті. Вона була надщерблена і важка. Якщо б нею пожбурити у когось, то можна було не лише облити чорнилом, але й поранити.

Додому прийшов геть розгубленим. «Бабцю, вчителька у школі сказала, що ми – колишні куркулі», – поскаржився я бабі Дарці.

-Яка вчителька? Ота, що приїжджа? – запитала баба Дарка. – Не слухай її, синку. Що вона там знає! Які з нас куркулі? Твій прадід Артем колись мав трохи землі, худоби. Але все те пропало. Ми ніколи не були багачами.

-Але до нас приходила якась жінка, просила, щоб дід посвідчив у суді, що вона колись у нас була наймичкою.
-Вона приходила, бо їй сказали, що так матиме більшу пенсію.  Ми кликали її і ще кількох людей, коли не давали ради на городі. Але щоб мати постійних наймитів, – у нас такого ніколи не було.      

Про колишні багатства моєї родини у Гірниках говорила не лише приїжджа вчителька. Вряди-годи пліткували про них і сусіди. Але на ті часи, якщо хтось мав коня на господарці – то вже вважався багатієм.
До того ж, землі на Ратнівщині раніше було обмаль. Наше село, скажімо, оточували озера та суцільні болота. І той, хто мав кілька моргів придатного для землеробства поля, міг і справді почуватися царем.

Серед сімейних фотографій не збереглося знимки прадіда Артема Терещука. Але баба Дарка не раз казала, що я вдався саме в нього. Бо прадід теж був високого зросту, як і я. Він мав освіту, велику господарку і дякував у сільській церкві. Через те наша родина у Гірниках і досі має прізвисько «Дяки».
У селі його вельми шанували. Але не за міфічні багатства, а за людяність та освіченість. Одним із його обов’язків було читання «Псалтиря» біля померлих.
А наш батько розповідав, що у прадіда був дуже лагідний характер. Він ніколи не кричав на рідних, тим паче на дітей. Коли вже геть занедужав, то лежав на печі і стогнав. А мій батько із своєю маленькою сестричкою бавились, лоскочучи хворому п’яти. «Ой, діточки, не треба», – просив їх лагідно прадід.
А потім прадід відійшов. І вже хтось інший цілу ніч читав в його узголів’ї «Псалтир».
Саме з думкою про свого прадіда я колись написав вірш «Мистецтво читання для мертвих».

МИСТЕЦТВО ЧИТАННЯ ДЛЯ МЕРТВИХ


Я читаю вірші у палаці Потоцьких,
у залі, де колись танцювали мазурку,
грали Шопена,
продавали ліси,
домовлялись про шлюби,
шпетили служниць за нечищене срібло,
частували гостей з Варшави та Відня,
цитували Міцкевича
й напивались, як свині.

Я читаю вірші так,
як мій прадід Артем
читав “Псалтир” в узголів’ї мертвих,
у хатах, де під долівками
повзали вужі,
а на горищах верещали
болотяні духи.
На стільцях попід стінами
журились жінки.
Чоловіки підпирали
потилицями одвірки.
На печі – вовтузились діти.

Мертвим страшно
без свічки голосу
на темній дорозі смерті.
Прадід брав їх за руку
І казав, як ступати.

На світанку вони вже
лежали усміхнені…

Василь ТЕРЕЩУК


Карта Гірник:

Плюс до теми

:

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Влад Росс: сонячне затемнення позначиться на долях Путіна і Трампа

НБУ зняв обмеження на видачу валюти

Ідеї для оформлення внутрішнього двору

Син нардепа Шуфрича скоїв наїзд на людину